| Поради для вивчення іноземної мови |
 |
Вивчення іноземної мови можна починати двома способами: через
усну мову та через читання. Перший шлях (якщо у вас є можливість
вибирати) швидше підійде людям з хорошою механічною пам’яттю, хорошим
слухом і імітаційними здібностями (особливо – дітям).
Другий шлях може більше сподобатися людям з хорошою логічною пам’яттю, схильністю до логічного мислення, аналізу та зіставлення.
Але з чого б ви не починали, освоїти потрібно всеодно всі види мовної
діяльності: говір, лист, розуміння, переклад. Спробую відповісти на два
питання, які найчастіше задають мої дорослі учні: як вивчати слова і як
«розговоритися», переступити бар'єр скутості.
1) Не дивитися слова в словнику «списком», без контексту. Ледачі студенти думають, що економлять у такий спосіб час: виписав всі незнайомі слова з тексту, потім за абеткою подивився їх в словнику – і баста. Від такої роботи стільки ж користі, як від здавання «тисяч».
2) Не виписувати перше значення слова; подивитися інші значення, поєднання фразеологізмів з цим словом – і вибрати відповідне по сенсу значення.
3) Не звикати до куцих, так званих «мініатюрних» словників. Серед них дуже мало хороших – навіть, якщо оцінювати придатність для початківців. Слід прагнути скоріше перейти до одномовних тлумачних словників (не відмовляючись при цьому від хороших двомовних). (Якщо тільки новачок – забудьте цю раду).
Отже, слово ви виписали (або просто подивилися в словнику). Як утримати його в пам’яті? Це залежить від властивостей вашої пам'яті і від того, як ви її використовуєте. Вивчите себе, прослідкуєте, в яких умовах слова запам’ятовуються вами краще. Деякі люблять картки, які можна носити з собою, перекладати з кишені в кишеню, відкладати вивчені і так далі. Інші вважають за краще виписувати слова на великі листки паперу та розвішувати їх у себе вдома й навіть на роботі. Це дуже хороший спосіб, але треба бути пильним щодо самого себе. Із словами слід самостійно будувати фрази, листки треба міняти, через деякий час знову повертаючись до них для перевірки запам’ятовування. Якщо листки просто висітимуть, ви дуже скоро почнете дивитися на них, як на шпалери (ви упевнені, що добре пам'ятаєте малюнок шпалер у вашій кімнаті, хоча дивитеся на них вже декілька років?).
Познайомтеся з правилами словотворення. Тоді, подивившись одне слово в словнику, ви зможете утворити (або дізнатися в тексті або мові) ще декілька однокорінних слів. Наприклад, знаючи основні словотворчі суфікси та префікси, можна від дієслова move самому утворити moving (adj), moved (adj), unmoved (adj), movingly (adj), move (n), movement (n).
Якщо перед вами коштує завдання швидко і цілеспрямовано збільшити ваш словниковий запас – створюйте сім'ї зі слів на якусь одну тему (житло, їжа, подорожі і ін.). Ще один дуже хороший, хоча і трудомісткий спосіб: придумати пропозицію з новим словом (або виразом), вимовити його вголос кілька разів, записати себе на плівку, через деякий час послухати себе.
Взагалі, записувати себе (читання тексту, скоромовок, розповіді на задану тему, переказу та ін.) надзвичайно корисно і дуже показово. Ніхто краще за вас самих не знає ваших сильних і слабких сторін – у всьому!
Учбовий матеріал (підручники, робочі зошити, всякого роду вправи) повинен належати вам. Ви повинні писати на його сторінках переклади слів, підкреслювати артиклі, приклади, ідіоматичні вирази, виділяти особливо вподобані або такі, що важко запам’ятовуються, поєднання. Учбовий текст повинен дихати вашими думками, вашою працею. Ви завжди можете до нього повернутися, а асоціативна пам’ять дозволить вам пригадати й багато чого іншого, пов'язане з цим словом або виразом.
Що ж до сакраментального питання: як перестати боятися говорити, як «розв’язати мову» – то відповідь на нього проста: більше говорити, говорити, говорити, – не дивлячись ні на що. Easier said than done – «легко сказати», скажете ви. Звичайно, давати поради завжди легше, ніж робити самому. Але іншої відповіді на це питання у мене немає.
Багато що тут залежить від умов, в яких відбувається навчання мові, але головне – це все-таки ви самі. Коли людина вже трохи знає мову, встає одвічна дилема fluency versus accuracy – необхідність вибирати між побіжністю та правильністю мови. Якщо людина не соромиться своєї вимови, не замислюється особливо над граматикою і вибором слів – вона говорить достатньо нашвидку, добивається розуміння, використовуючи міміку, жести – і робить велику кількість різних помилок. Мова його може бути жахлива на слух, але з іншого боку... Ніхто не зможе спілкуватися з людиною, котра болісно довго думає над тим, який час спожити і який привід поставити перед останнім іменником, навіть якщо врешті-решт він видавить з себе граматично правильну фразу.
Як же бути? Як і багато в чому іншому, слід шукати компроміс, щось середнє між побіжністю мови (але не безконтрольною) і правильністю (але не такою вимученою). У нашій країні ця проблема особливо часто перетворюється на «або-або» через недостачу реальних можливостей іншомовного спілкування і особливо строгого, я б сказала, прокурорського відношення до помилок. У нас за помилки лають і карають. Прощають рідко. Ці традиції відчуваються і у викладанні іноземних мов. Завзятий вчитель два і три рази зупинить учня впродовж однієї фрази, виправить, змусить повторити, іноді замість учня сам повторить – яка вже тут зв'язна мова, тим більше побіжність!
Шукайте власний шлях, індивідуальні способи розкриття ваших можливостей, але завжди прагніть оптимально поєднувати свої пізнання в мові зі своїми мовними уміннями.
Взято з сайту: http://uasol.com/index.php?aid=543